Виступ на конкурсі «Ватра» у «Сокіл» («Джура»)

1.За дніпровими порогами, за південними дорогами,

За степами, за широкими, наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную, цінували волю вільную.

Україну свою рідну як зіницю берегли.

2.Було колись в Україні – ревіли гармати,

Було колись запорожці – вміли панувати!

3. Панували, добували і славу, і волю.

Минулося... осталися могили на полі

4. Було колись добре жити, на тій Україні!..

А згадаймо! Може, серце хоч трохи спочине.

Сценка.

Кайдашиха. Ой, люди добрі, куди це я баба Кайдашиха забрела? Та я ж наче на базар зібралась. А все ото городські кажуть: «Іди, бабо, на зупинку, де богдани стоять». Які такі богдани? Як їх упізнати, як вони всі однакові ходять? Підійшла до одного такого, з «дипломатом», питаю: «Чи вас, часом, не Богданом зовуть?». А він каже: «Петро Данилович!» Не стала я більше шукати того Богдана, щоб повіз мене до базару. Сама пішла і, мабуть, заблукала.

Козак Бабусю, проходьте, будь ласка, будете гостею на нашім конкурсі.

Кайдашиха. Який такий конкурс, га? Голос країни? Чи що?

 Козак  Та ні, сьогодні ми прославляємо наших славних предків — козаків. А конкурс «Ватра» називається.

Кайдашиха. Козаків? Не чула, їй-богу, не чула. Ой, про князів знаю. Брехливі дуже були.

Козак  Чому ж це, бабусю?

Кайдашиха. От посудіть самі, людоньки добрі. Знайшла якось в книзі картинку — знаєте, такі кольорові картинки в книжках є?

Козак  Так, знаємо.

Кайдашиха. Так от, підписано під картинкою: «Князь Ігор з дружиною». Цікаво ж мені стало, які дружини у князів бувають, чи такі, як моя невістка Мотря? Так шукала, шукала її на картинці, так і не знайшла. Все якісь вусаті на конях, а дружину як вітром здуло... Так оце я думаю собі, якщо вона тобі, князю, десь дома борщ варить, чого ж ти людей чесних дуриш? «Князь Ігор з дружиною»?

(Грає музика. Входить Проня.)

Проня (оглядає себе, підсмикує плаття). Господи, чи все у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, брансолета забула надіти! Не знаю, що мені більш до лиця? Чи шалю? Чи мантію? Я ж Проня найкраща модница. А книжки нема? Коли треба, то як на злість! Як би їх прийняти: мабуть, сидячи. (Сідає на стілець.)

Кайдашиха. Це ж для кого ти тут чепуришся, краля пансіонська?!

Проня. А це моя справа. Якого вам діла до цього?

Кайдашиха. Ой, якби ти була моєю невісткою, я б тобі такого лупцюга дала!

Проня. Фі, какі ви необразовані! Поняття нікакого не імєєте о прілічіях. А я в пансіоні все науки пройшла. Чула, сьогодні тут зустрічаються з дуже образованими людьми.

Кайдашиха. Не з козаками часом?

Проня. Ага, з козаками. Знаєте, які вони занятні. Такі красиві мужчини. Я, було, как встрічу їх, то так стривожусь, що цілу ніч не сплю!

Кайдашиха. Та що це за мужчини такі?

Проня. Сразу відно — образованія ніякого. Да ладно, розкажу. Колись давно-давно, так давно, што вже мало вже хто пам’ятає, була собі країна, невелика така країна. І жили там люди. Могутні такі! І погуляти вміли, й попрацювати, й ворогам дулі дать. А волю вже любили — страх. Геть нікого над собою не визнавали.

Кайдашиха. Прямо як я!

Проня. Та імєйте тєрпеніє. За єнто дражнили їх козаками. А країну їхню за країну не вважали. Говорили, яка ж то країна? Україна — не більше. А козаки на те: що ж, нам більше не треба. Ви тільки нашої України не чіпайте, то й ми вас не чіпатимемо. Отак і жили — билися, гуляли, співали, танцювали.

Кайдашиха. Ой, як я люблю співати! Ой, гарна я, гарна, як тая горлиця...

Проня. Та імєйте какоє-то прілічіє! Голосу нікакого, а туда ж! Енті козаки дуже сміливі були, а уж как вечорами гуляли... Я ему: «Ваша папіроска (люлька) шкварчить». А він до мене: «Енто в грудях моїх шквар- чить от любові. У меня такая стремітєльность до вас образовалась». Ох як я начиталась про тих козаків. Сразу вирішила: треба зустрітися.

Кайдашиха. Та, мабуть, темно було, він тебе і не розгледів. Може, все ж таки про пісні договоримо?

Проня. Та голоси у козаків, що вуха закладає... Як заспівають...

Кайдашиха. Та що ж вони спявали?

5. А ми заспіваємо,

Забути не даймо,

А ми запам’ятаймо

І всім нагадаймо,

Що слава козацька жива!

6. Засвідчимось разом сьогодні, Брати і сестри,

Разом : Що козацькому роду – нема переводу

Джерела:

Газета «Директор Школи» №27-28 /«Шкільний Світ», липень 2004 року